Наша читачка впевнена, що знає “чарівну” фразу. Каже, вона миттю зупиняє будь-яку дитячу істерику. Колись цей прийом їй підказала досвідчена мама з форуму, за що наша підписниця залишилася вдячна. Вона каже, що спосіб працює безвідмовно, тому вирішила поділитися ним із нашими читачами.
Далі зі слів підписниці.
Тривалий час мені доводилося бути тією самою мамою, яка волочить за руку дитину, що плаче, через усю вулицю. Моя донька постійно показувала свій характер через сльози та істерики, а я наївно думала, що ще трохи, і все минеться. Їй виповнилося 7 років, вона пішла до школи, але так і продовжувала ганьбити мене прилюдно.
Нещодавно я знайшла хороший спосіб, як боротися з дитячими істериками на публіці та вдома. Тепер я ставлю доньці лише одне запитання, і вона одразу ж заспокоюється.
Соромно зізнатися, але я – не та ідеальна мама, яка спокійно реагує на будь-які дитячі витівки. Сльози, плач і валяння Аріни на підлозі завжди викликали в мені не жалість, а дике роздратування. Коли їй було 3 роки, я ще могла перетерпіти істерику. Думала, з часом дитина зрозуміє, що не можна всього домагатися сльозами. Але роки йшли, а нічого не змінювалося.
Щоразу, коли Аріна закочувала чергову істерику, я реагувала приблизно однаково. Могла мовчки піти в іншу кімнату і чекати там, поки вона не заспокоїться. Іноді намагалася переконати дитину, що її проблема – дурість, і є справи важливіші. Навіть намагалася пояснити, що сльози не допоможуть, тому лити їх безглуздо. Усе це не давало результату, як і розмови про те, що подружки Аріни – хороші дівчатка, бо поводяться спокійно.
Зараз я розумію, що кожна схема моєї поведінки була неправильною. Але тоді мені здавалося, що я – нормальна мама, а от із донькою щось не так.
Ніколи не забуду того дня, коли в мене голова обертом пішла. Аріна влаштувала 5 істерик за один день!
Почалося все з протесту через те, що я відмовилася давати їй шоколад на сніданок. Потім ми запізнилися до школи, бо Аріна просто не захотіла туди йти – довелося півгодини переконувати її. Після обіду я прийшла забирати доньку із занять, але вона вже захотіла побути в школі, бо подружка залишилася на подовженій групі. Знову сльози і крики на весь коридор.
Коли з горем навпіл ми пішли зі школи й дісталися дому, Аріна захотіла погуляти на майданчику. Я не дозволила, бо в мене були справи, і наглядати за дитиною зовсім не було часу. Знову істерика. Усе закінчилося тим, що ми з Аріною посварилися через її небажання лягати спати о 9-й годині. Донька нервувала через те, що вона не додивилася серіал із татом.
Пам’ятаю, як тоді я ледве-ледве заспокоїлася, і сіла на кухні, розмірковуючи, що ж робити далі. Дочка росте, і треба щось вирішувати з її нервами, бо водити вулицями волаючу 7-річну дитину, яка постійно кричить, і нерозумно, і соромно.
Наступний тиждень був присвячений читанню психологічної літератури. Я купила і простудіювала книги про дитячу психологію, підписалася на блоги про материнство, просила поради в чатах у досвідчених мам.
Одна з пропозицій мене зачепила. Незнайомка на форумі порадила спробувати переключити увагу дитини на оцінювання масштабів проблеми в той момент, коли починається істерика. Вона сказала, що цей спосіб допомагає їй уже кілька років. Коли назріває “бунт”, мама одразу ставить запитання, яке ідеально працює на її сину, на племінниках і навіть на дітях її подруг. “Головне – змусити дитину забути про свої сльози, нехай вона аналізує ситуацію”, – сказала вона мені.
Уперше я поставила те саме запитання доньці тоді, коли вона посварилася з подругою. Сталася дурна ситуація: на майданчику Аріна зустріла подружку, яка прийшла з новою лялькою. Іграшка одразу привернула увагу моєї доньки. Вона попросила потримати її в руках, але подружка відмовила. Каже, забрудниш її гарну сукню. Донька одразу в сльози.
Недовго думаючи, я підійшла до Аріни, присіла перед нею навпочіпки так, щоб наші очі були на одному рівні. Подивилася на дитину і сказала: “Аріно, це маленька, середня чи велика проблема?”. Донька не очікувала такого запитання. Миттю затихла, і стала думати. “Середня”, – видала вона після кількох секунд роздумів.
Уже спокійна Аріна запропонувала мені сходити додому за своєю іграшкою, щоб винести її на майданчик. Вона вирішила запропонувати подружці обмінятися ляльками, щоб пограти разом. Ситуація закінчилася великим перемир’ям.
Я не могла повірити своїм вухам і очам. Перший раз списала це на ефект несподіванки. Але запитання не припинило працювати і після п’ятої, шостої спроби… Тепер я ставлю його під час кожного капризу, і воно завжди працює. Мені здається, я почала чути свою доньку, а вона мене.
Зараз я розумію, що на дітей не діє крик, їх не потрібно заспокоювати мультиками, солодощами, походами в магазин іграшок. Дитина не терпить зневажливого тону і ненавидить, коли їй читають нотації. Єдине, що мають зробити батьки, – навчити оцінювати, аналізувати й розв’язувати проблему. Правильно поставлене запитання – це перший крок до подолання істерик і сліз.