Обидві наших бабусі почали навперебій пропонувати свою допомогу, коли ще й бабусями-то стати не встигли. Я була лише на 9-му місяці вагітності. Тоді це здавалося мені гарною ідеєю, але якби я повернулася назад на машині часу, то не підпустила б до малюка нікого, крім чоловіка. І ось чому.
Бабуся вчить як жити
Звичайно, вона виростила дитину. Але це було 30 років тому! З тих пір думки педіатрів кардинально помінялися, а ось бабусина думка – ні. І починається: закрий форточку! Одягни шкарпетки, йому ж холодно! Яблучний сік по крапельці давай з трьох місяців, я як раз яблук з дачі привезу! На руки часто не бери – звикне! Чому кота нікому не віддали, а раптом у маленького буде алергія?
Незручно годувати грудьми
Можливо, це звучить дивно, але мені було некомфортно годувати малюка грудьми навіть при мамі, не кажучи вже про свекруху. Все-таки процес інтимний, хотілося б обійтися без сторонніх очей. Навіть спеціальний одяг для годування не вирішував проблему повністю. А ще і переодягатися часто доводилося: то дитина зригне, то молоко протече.
Йти в іншу кімнату – теж не варіант. Немовля просить їсти часто і може запросто висіти на грудях півгодини. А то і задрімати, невдоволено хникати при спробах відняти джерело їжі. Бабуся в цей час нудьгує в іншій кімнаті, теж недобре виходить.
Занадто багато допомоги
Так, наші бабусі намагалися максимально допомогти по господарству. І я їм вдячна, але … Як то кажуть, дві господині в одному будинку – це катастрофа. Навіть найпростіші побутові речі всі роблять по-різному. Виходить, що, з одного боку, мама мені допомогла – зняла білизну з сушарки і поклала в шафу. А з іншого – вона ж зробила це зовсім не так, як я зазвичай розкладаю! І сказати нічого не можна – образиться, і роздратування всередині накопичується.
Гормональна буря
У перші пару місяців після пологів я не впізнавала сама себе. Захоплений оптимізм змінювався зневірою і, навпаки, а ще постійно хотілося плакати. Привід міг бути будь-яким – від «Ой, який милий котик в рекламі» до «Ах, невже мій маленький синочок одного разу виросте і піде від мене до якоїсь баби?»
Так собі стан, звичайно. Я-то розуміла, що це лише післяпологові гормони, а бабусі брали мої зміни настрою занадто близько до серця. Та й ридати при них було якось ніяково, навіть якщо хотілося.
Відсутність тиші
Добре, коли є, з ким поговорити. Але вже на третій день перебування бабусі в нашому будинку я почала мріяти про тишу. Мій малюк, як більшість дітей, був досить неспокійним і вимагав багато уваги. Коли він засинав і дозволяв перекласти себе в ліжечко, мені хотілося просто побути наодинці з собою, звикнути до нової ролі, помріяти про майбутнє. Замість цього доводилося підтримувати розмову з своєю матір’ю.
Зараз я б сказала сама собі: з візитами родичів однозначно варто почекати. І нехай бабусі не турбуються: у них буде ще маса часу, щоб поспілкуватися з онуками.