Знаєте, який головний мотив цього сором’язливого відчуття? Що ви в цей момент відчуваєте себе нікчемним батьком чи мамою. Сором однозначно соціальний феномен, і коли ми говоримо своєму чаду що-небудь на кшталт “перестань стукати”, ми насамперед думаємо про те, як нас оцінюють. Якщо вам буває соромно за свою дитину, читайте нашу статтю.
Зізнайтеся, у глибині душі вам же все одно, що дитина стукає – вона ж дитина, їй у будь-який момент стає нудно, і ви це розумієте. Але за якусь частку секунди незручне відчуття накочує так сильно, що хочеться кулею кудись втекти, аби ніхто не бачив і не оцінював вас як батьків. А якщо дитина, наприклад, у громадському транспорті починає бурмотіти нісенітниці, в голові пульсує лише одне запитання: “Що вони зараз про мене подумають? Я що, неправильно її виховую?”
Спокій, тільки спокій. Ворога (і це не дитина) треба знати в обличчя, тому говоріть собі прямо: так, я відчуваю сором, я червонію і боюся незручностей, які можуть трапитися будь-якої миті. Так ви хоча б перестанете відчувати дикий стрес, тому що будете готові до найнесподіваніших ситуацій з боку малюка. Далі подумайте про те, що ви неідеальні і ваша дитина також небездоганна. Діти – найкращі психотерапевти, тому слідкуйте за своїми почуттями під час спілкування з ними й аналізуйте все несподіване, що виникає під час вашої взаємодії.
Завдяки дітям нам набагато простіше пізнати себе краще. Перестаньте заперечувати реальність і будувати ілюзії. Якщо ваша дитина поводиться якось дивно або погано, це потрібно визнати і вже тим більше не заперечувати. Зрозуміло, ми впливаємо на наших дітей, ростимо їх і виховуємо, але ми не здатні передбачити їхню поведінку, стан, розвиток і емоції. Контролювати кожен рух будь-кого нереально. І наші діти не виняток. Хороший спосіб спуститися з небес на землю і зрозуміти, що ви не самотні у своїх тривогах і сумнівах, – розмовляти з іншими батьками.
Навіть якщо ви це терпіти не можете, спілкування із “собі подібними” допоможе вам усвідомити, що ви не одні такі. І що є ще на світі якийсь хлопчик, який полюбляє лежати в калюжах, незважаючи на те що його батьки милі й інтелігентні люди.
Ось побачите, вам стане легше! Ще не забувайте, що відчуття стресу та приниженості часто викликає агресію: нам хочеться кричати на свою дитину від відчуття безвиході та власного педагогічного провалу. Слідкуйте за своїми імпульсами і пам’ятайте, що дитина тут ні до чого. Тому не зривайтеся на ній, а краще після в нормальній обстановці обговоріть ту чи іншу її поведінку і вашу реакцію на це. Ви обидва маєте право на почуття, але ніколи не використовуйте силу з тими, хто слабший за вас.
І головне, що ніколи не варто забувати, – це думка про те, що ви не ідеальні батьки. На щастя! Ви жива людина, яка всього лише отримує новий досвід разом із дитиною, за який вас ніхто не засуджує, але й не видає нагород. Пам’ятайте про це!
Читайте також: “МАМИ РЕКОМЕНДУЮТЬ: практичні поради досвідчених мам, що купувати, що стане в пригоді“