Хто сказав, що діти – це квіти життя?! Хто б це не був – він точно був у темі! Але як налагодити домашні справи, коли в тебе ціла “клумба”? Тетяна описала реальний день однієї багатодітної родини.
Як усе почалося
Як усі нормальні молоді люди, я будувала цілком адекватні плани на майбутнє: закінчити виш, знайти хорошу роботу, заробити авторитет і вже після всього цього, рокам до тридцяти з хвостиком народити ОДНУ! дитину і обов’язково хлопчика. Скажу відразу – це мені вдалося. Вдалося народити першого хлопчика)). Звичайно, для спадкоємця теж був передбачений план розвитку: просунута школа, заняття спортом, театральний гурток і найкращий виш, на вибір. Як не дивно, чоловік у моїх прожектах передбачений не був.
Не дарма кажуть: “хочеш розсмішити Бога – розкажи йому свої плани на завтра”. І буквально напередодні двадцять другого дня народження у мене з’явився Андрійко. Ця подія так мене вразила, що через півтора року я захотіла випробувати це знову і народила Артема, а щоб остаточно переконати мене, що це не сон, через чотири роки з’явився Григорій. Але чомусь мене переслідувало відчуття, що я недовиконала генеральний план долі.
І тут я натрапила на статтю про сімейні дитячі будинки. Мене як струмом шибануло – ось воно! Я завагітніла ідеєю “народити” відразу чотирьох діточок. Через дев’ять місяців мені це вдалося, і тепер наша сім’я складається з десяти осіб: чотири синочки, три лапочки-доньки, чоловік з опікуваним Володею і я.
Відтоді наше життя стало схоже на атракціон американські гірки – кожен день переповнений подіями, але це так страшенно цікаво, що телебачення “нервово палить осторонь”, йому і не снилися наші комедії, драми і бойовики. Іноді перед сном я з посмішкою згадую свої дівочі плани і радію, що вони не збулися, адже тоді моє життя не було б таким цікавим і неосяжно-багатообіцяючим.
Відтоді наше життя стало схоже на атракціон американські гірки – кожен день переповнений подіями, але це так страшенно цікаво, що телебачення “нервово палить осторонь”, йому й не снилися наші комедії, драми та бойовики. Іноді перед сном я з посмішкою згадую свої дівочі плани і радію, що вони не збулися, адже тоді моє життя не було б таким цікавим і неосяжно-багатообіцяючим.
Звичайний день багатомами, або – слабкодухих просимо піти геть
Усі ролі – головні: багатодітний тато, багатодітна мама, Світлана (16 років), Андрій, (14 років), Артем (майже 12 років), Григорій (8 років), Люба (10 років), Катя (6 років), Павло (5 років), Володя (25 років).
Як завжди несподіваний дзвінок будильника кулею влипає між лопаток, пробігає тремтінням по хребту, і ти розумієш – усе! Але ще належить відвоювати у Морфея теплих затишно-сопучих малюків і підлітків. Необхідно зібрати всю волю в кулак і пуститися в круговорот подій.
Усі відчайдушно позіхають, крекчуть, придумуючи, як би сьогодні не ходити до школи, а забратися назад у теплий кокон ковдри. Я не заважаю їм мріяти про себе про нездійсненне, підганяючи тих, хто відстає, вмиватися, по ходу, допомагаючи розшукувати шкарпетки і прибирати в кімнатах. І, нарешті, після сніданку, під завивання: “сьогодні ми точно запізнимося!”, всі висуваються до автобуса (на щастя, саме в нашому селі знаходиться непоганий дитсадок і одна школа на всю округу).
Уф! Ми з чоловіком насолоджуємося заслуженою хвилинкою тиші та спокою. Не поспішаючи снідаємо і за чаєм обговорюємо майбутні справи. Тепер час будити Володю – нашого підопічного 25-річного хлопця з розумом дитини п’яти років. Вова не любить, коли шумлять діти, зате обожнює поспілкуватися з нами, поговорити про свої плани на сьогодні і розповісти про те, що йому снилося. Після вмивання він із задоволенням снідає, випиває чашку чаю з домашнім варенням і занурюється у свої заняття.
Творити чи спати – ось у чому питання…
Більшість людей помиляються, думаючи, що всі багатодітні мами, а тим паче із сімейним дитячим будинком, не працюють у загальноприйнятому розумінні, а тільки по дому. “Я вам не скажу за всю Одесу…”, але це точно не про мене. Інтернет – наше все! Зокрема й цікава робота не виходячи з дому.
Ранкова тиша сприяє написанню текстів, якщо тільки напередодні Муза не приклеїла тебе до компу до пізньої ночі. Тоді тиша раннього ранку діє як патентоване снодійне. Можна дозволити собі ще пару годинок подрімати і набратися сил для нового “бою”.
Кухар із заводської їдальні – плакав!
Готувати в 5-літровій каструльці для мене рівноцінно пропозиції вдягнути пінетки! У нашому домі прийняті великі форми. Найрідше використовувана, “маленька” каструля на 8 літрів. Ну що в ній звариш? Хіба що кашку на один зубок. Ось десять, тринадцять літрів – це наш розмірчик, якраз каструлі. Як це не дивно, але якщо ти вмієш готувати обід на 3 особи, подальше збільшення кількості їдців уже не має значення. Зовсім трохи додаткового часу і Вуаля! обід на десять персон з 3-4 страв (порція супу, пачка каші, миска салату і величезна сковорода з котлетками) плюс компот готовий!
Ну, привіт – це ми!
До 16-ї ватага підлітків влітає в будинок. Усі голодні, скуйовджені й переповнені новинами. Вони галасливо розсідаються навколо столу, вихоплюють із тарілок найсмачніші шматочки і навперебій розповідають про шкільні події. Це щастя! Але рано розслаблятися! Скоро треба йти зустрічати малечу із садочка і пропустити потрібний момент ніяк не можна.
Важко в навчанні – зате життя буде цікавим
Найскладніше в житті багатодітної мами – це виконання “домашки”. Діти різновікові з різними здібностями, схильностями і деякі просто не можуть зосередитися надовго. До кожного треба знайти свій підхід – де миттям, де катанням.
А ще в обов’язок старших входить допомагати малюкам – таке домашнє репетиторство. За хорошу успішність “учня”, “репетитор” винагороджується додатковим часом на комп’ютерні ігри або чимось іншим за бажанням.
Я помітила, що прийомні дітлахи, роблячи уроки, проявляють більше старанності. Мабуть, вони сильніше потребують почуття близькості, яке витає над головами під час спільних занять.
Рухливі ігри на свіжому повітрі
У нашого покоління найяскравіші враження дитинства пов’язані з літом у селі, у бабусі з дідусем. Мої діти живуть у такому роздоллі цілий рік. Влітку – велосипеди, риболовля, купання в річці, походи за ягодами і грибами, а в процесі ми ще придумуємо різні ігри, квести, вікторини. Взимку – лижі, ковзани, снігові бої, санки. Благо, гірок у нас – хоч відбавляй! Коли вони ввалюються в дім, обліплені з голови до ніг снігом, розчервонілі та з вовчим апетитом стає зрозуміло – день був насичений. Живий світ діти пізнають не за книжками, а щодня, спостерігаючи навколо себе дивовижне природне різноманіття. Не кажучи вже про астрономію на відстані витягнутої руки. Тут ВИДНО зірки!
Це девайси чи гаджети?
Неважливо як їх назвати, але неможливо уявити сучасне життя без телевізора і комп’ютера, смартфона і планшета. І як би дорослі не нарікали, що діти надто багато часу проводять в інтернеті, з цим уже нічого не зробиш. Зараз не давати дитині спілкуватися в соцмережах – це як у 80-х не пустити гуляти у двір із друзями. Я теж хотіла б трохи скоротити ці нескінченні сеанси, але Свєта вже давно займається своєю сторінкою в інстаграмі та робить там прямі ефіри, Андрій, Григорій і Тьома зависають у ютюбі, розшукуючи відео про виживання в екстремальних умовах і створення незвичайних механізмів. А дрібні, звісно, здаються в рабство мультсеріалам. Я не надто переймаюся з цього приводу, бо знаю по собі, якщо щось по-справжньому цікаве, на це завжди знайдеться час.
Розбір польотів, або хто сьогодні без солодкого!
В великій родині без конфліктів різного калібру не обійтися, як не старайся. Іноді комусь здається, що домашні справи розподілені несправедливо, іноді виникають суперечки буквально через дрібницю. І щоб вчасно погасити серйозне протистояння, поки процес не набрав обертів, збирається сімейне віче. Звісно, тут же обговорюються й інші поточні чи перспективні справи. Рада затягується, іноді навіть порушуючи час відбою. У мене є тиха підозра, що саме для цього підлітки й затівають сварки)). Одне тішить, що більшість проблем вирішуються одразу на місці, не доходячи до ради.
Вечір разом – перезавантаження
Коли день добігає кінця, уроки зроблено, ігри закінчено, починаються ритуали відходу до сну, причому у всіх свої. Кожна з чотирьох кімнат, де сплять дітлахи, стає маленьким театром зі своїм дійством. Катя і Павлуша влаштовуються зручніше в ліжку, смакуючи нову казку, придуману мною для них. Старші дівчата забираються на півгодини у ванну і хлюпочуться там, немов увесь день вантажили вугілля. Пацани дісталися до батька і вивідують у нього всі таємниці світу або обговорюють останні наукові новини. Володя чекає, коли малеча вгамується, щоб посидіти з нами за столом із вечірнім чаєм і бесідою. Несподівано на нас обвалюється тиша і ми, як у сповільненій зйомці, розтягуємо задоволення і мріємо про майбутнє.
Безумовно, літо вносить суттєві корективи в цей розпорядок, коли діти на канікулах, і ми можемо собі дозволити багатоденні походи по наших місцях та інші радощі. Але я ж обіцяла описати звичайний будній день. Злегка перефразовуючи Олександра Сергійовича, “…на, ось візьми його скоріше!”. І знаєте що? Життя в такій великій родині завжди нове, з несподіваними поворотами і безліччю дивовижних подій! Діти такі різні, безпосередні вчать мене правильно жити і радіти кожному дню!