Ви тільки почитайте, які ситуації траплялися з мамами під час декретної відпустки. І адже все від втоми!
***
“Одного разу вночі синок впустив соску під своє ліжечко, я полізла діставати і заснула там, чоловік вранці прокидається – мене немає, дивиться, мої ноги з-під ліжечка стирчать. Злякався! А я просто заснула. Зараз згадуємо зі сміхом, а тоді було дуже складно, син переплутав день із ніччю і три місяці не спав ночами взагалі, а крім нього були дві доньки 5 і 2,5 років”.
***
“Я шукала телефон, розмовляючи по ньому. На іншому кінці дроту було космічне іржання, коли я сказала, що змушена припинити розмову, бо терміново потрібно знайти телефон і перевірити повідомлення”.
***
“А я пиріг шукала. Але ж це не голка, не шпилька. Я думала я збожеволіла. Загубити цілий пиріг на деку, готовий до випічки. Так не буває. Усе, думаю, самій викликати психіатрів або родичів дочекатися. А як самій викликати. Сказати я пиріг загубила? Не повірять. Подумають розіграш. Я теж подумала б, що розіграш, але вдома була одна. Чоловік застав мене сумною, навіть похмурою. І без вечері. Я не змогла сказати йому, що втратила вечерю, пиріг і був вечерею. Він навіть не встиг сказати нічого. Я просто заорала, щоб він відв’язався від мене зі своїми претензіями, я йому не кухарка. Пішла, грюкнула дверима і розплакалася. Звичайно, прикро ставати божевільною, кому ж це сподобається. Ще їсти хотілося сильно, ось я і розплакалася як плакса. Пиріг знайшовся через 3 хвилини. Чоловік, бачачи мій несамовитий стан, вирішив, що я дуже втомилася від домашнього господарства і мені потрібно допомогти. Він почав завантажувати посуд у посудомийку і тут же виявив пиріг. Сирий, звісно. Запитав, навіщо я сую пироги в машинки для посуду”.
***
“Учора замість того, щоб надіти слинявчик перед годуванням молодшому синові, почала нап’ялювати на старшого 10-річного (молодший сидів у старшого на колінах), і ще дивувалася: “Чому не сходиться”. А старший каже: “Мам, схоже, ти втомилася”.
***
“Маленька донька грала в електронну абетку. Іграшка запитує: “Покажи букву И” і тут я ловлю себе на думці, що не знаю таку букву. Підійшла, стала судорожно бігати очима по абетці… Загалом клініка. А ще, коли запитують скільки мені повних років, впадаю в ступор – не пам’ятаю”.
***
“А я одного разу так розхвилювалася через доньку, що замість перепустки на роботу, показала охоронцеві прокладку. Він одразу мене запустив”.
***
“А одного разу сина в суботу в садок привела, а він зачинений. Я бігала навколо паркану, дзвонила, щоб дозволили зайти тому, хто запізнився, не одразу зрозуміла в чому річ, потім швидко ретирувалася, кидаючи капці й озираючись, чи ніхто, бува, на телефон мене не знімає”.
***
Усе це, звісно, дуже смішно, але й сумно водночас. Бідні мами, скільки на їхні плечі лягає турбот. Тут вже ніколи про себе думати, тут би дітей зібрати, чоловіка нагодувати і свій розум не втратити.
Загалом, тримайтеся, ми з вами!