Перевірте: чи немає чогось подібного у ваших стосунках із дитиною? Вам знайомі ці 5 звичок?
Усі батьки люблять свою дитину. Але часом, незважаючи на це, у мам і тат є звички або моделі поведінки, які можна назвати токсичними. На перший погляд, вони нешкідливі, але можуть завдати реальної шкоди емоційному розвитку дітей.
Ось п’ять найпоширеніших токсичних звичок, які батьки часом навіть не усвідомлюють.
1. Кричати
Звісно, кожні батьки іноді кричать на дитину, але коли у вас стає звичкою робити це занадто часто, це може серйозно позначитися на ваших стосунках із дітьми.
Батькам важливо розуміти різницю між разовою помилкою і систематичною поведінкою. Крик дійсно працює в певних ситуаціях. Наприклад, коли ваша дитина робить щось небезпечне або шкідливе, і вам потрібно швидко привернути її увагу. Але дослідження показують, що це не найефективніша форма спонукання дітей змінити свою поведінку. Крім того, це може знизити самооцінку дітей і зрештою призвести їх до більш агресивної поведінки.
Важко зрозуміти, як визначити, що ви занадто багато кричите на дитину. Червоний прапорець тут може бути таким: якщо ви виправдовуєте свою поведінку фразою: “Син чи донька мене навіть не почує, поки я не закричу”, настав час замислитися.
2. Порівнювати братів і сестер
Коли у вас кілька дітей, неможливо зовсім не розмірковувати про те, наскільки вони різні чи схожі. Але порівняння дітей навіть маленькими, здавалося б, незначними способами може позначитися на них негативно.
“Якщо у вас більше однієї дитини, будь ласка, постарайтеся не порівнювати їх вголос, ні для мотивації, ні для дисципліни”, – кажуть експерти.
3. Навішувати ярлики
Навіть “ярлики”, що здаються позитивними, можуть спричинити в дитини проблеми в майбутньому.
“Коли ми говоримо “ти розумний” або “ти спортивний”, ми хвалимо її природні здібності, а не те, чого вона досягла. Ба більше, якщо наша дитина зазнає в чомусь невдачі наступного разу, вона залишиться спантеличеною, ставлячи під сумнів свої власні здібності. Якщо вона розумна, чому в неї не вийшло?”, – каже Емі Маккріді, педагог із навчання батьків.
Як альтернативу психологи радять спробувати описову похвалу. Намагайтеся помічати все позитивне, що діти роблять протягом дня. І потім говоріть: “Я бачила, що ти допомагав брату чи сестрі робити щось. Це чудово, це прояв відповідальності”. Або: “Я бачила, як сильно ти сьогодні старався зробити те-то і те-то. Я пишаюся твоїми зусиллями”.
4. Пригнічувати негативні емоції
Одне з найважливіших завдань батьків – допомогти дітям розвинути емоційний інтелект, навчивши їх визначати, що вони відчувають, і давати емоціям ім’я. Але дитина не може цього зробити, якщо вона отримує пряме або непряме підтвердження від мами й тата, що їй насправді не слід відчувати ті почуття, які в неї виникають. Або що самі по собі ці почуття погані. У істерики і зовсім можуть бути дуже поважні причини, про це теж потрібно пам’ятати.
Наприклад, на думку експертів, сказати дитині, що він або вона “Плаче як маленький” – жорстокість, яка надихне її придушити свої почуття або замкнутися в собі.
Замість цього покажіть дітям, як ви самі справляєтеся з подібними почуттями. “Якщо ви засмучені через те, що щось забули в продуктовому магазині, поділіться цим почуттям: “Я так засмучена. Я забула купити молоко!” Потім ви можете моделювати навички самовладання та розв’язання проблем. Наприклад, сказати: “Потрібно зробити кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтися – це часто мені допомагає”, – рекомендує Інститут дитячого розуму.
Проведіть свою дитину етапами розуміння почуттів, допоможіть їй розповісти про них і покажіть, як краще впоратися з негативними емоціями – розчаруванням або страхом.
5. Говорити “ти завжди / ніколи…” або “ти робиш мене…”
Сказати дітям щось подібне – просто непродуктивно. І експерти кажуть, що це може бути тривожним сигналом, що ви перестали цікавитися, чому ваша дитина поводиться саме так. З іншого боку – ви скаржитеся малюкові на нього ж.
Натомість подумайте про конкретну поведінку, на яку ви хочете вплинути, і про речі, які зазвичай відбуваються до цієї поведінки – саме тут ви можете допомогти внести практичні зміни. Чітко сформулюйте свої очікування та допоможіть дітям впоратися зі змінами.
Ще одна фраза, на яку слід звернути увагу, – це варіації фрази “Ви робите мене…” Наприклад, “ви зводите мене з розуму”, “ви мене просто вимотуєте”, “ви змушуєте мене кричати” тощо. Пам’ятайте: ваша дитина не несе відповідальності за ваші емоції чи ваш стан.
Читайте також: “Бабусі добріші за мам – тепер це офіційно доведено вченими“