Коли мені кажуть, що материнство прикрашає, хочеться зробити своє фото після чергової безсонної ночі і повісити цій людині на холодильник. Жінку прикрашає нова сукня, SPA-день, відпустка біля моря… А материнство – це нелюдська щоденна і щоночі праця. Якщо ви не згодні з цим, решта статті не для вас.
“Чим ти займаєшся? Сидиш у декреті?”
8.00 ранку. Зішкребти себе з ліжка – помити сідниці – одягнутися-вмитися – прибігти на плач – застелити ліжко – налити кави – прибігти на плач – перемити пляшечки – поміняти іграшки – перестелити ліжечко – випити холодної кави – прибігти на плач…
У минулому житті, до народження сина, в цей час я годину їхала в метро і читала книжки. Тепер я не читаю зовсім. І більше не сиджу. І не мовчу. І не дивлюся фільмів. Усе моє життя підпорядковане одній маленькій людині і це мене пригнічує.
2.00 ночі. Завести будильник. Впасти без ніг. Інтим не пропонувати.
“Він же твоя кровиночка!”
Так, моя. А ще татова, бабусина, дідусева, тітки, дядькова… Але саме я перебуваю у відпустці для догляду за дитиною і 24 години на добу проводжу із сином. Навіть тоді, коли він у бабусі або на руках у тата, я поруч. Кожну хвилину. Кожну годину. Я, як хижак, вожу носом з боку в бік, виглядаю небезпеки. Він – моя дитина, тож я маю бути напоготові, щоб будь-якої миті підхопити, вберегти, допомогти. І відповідальність за це тисне важкою ношею!
“Ви впевнені, що чоловік ще не завів коханку?”
Я почула цю фразу на прийомі в гінеколога через п’ять місяців після пологів. Її не хвилювало, що в мене немає сил на секс, досі болить шов після епізіотомії, вона переймалася моїм чоловіком, який за час моєї вагітності та наступні місяці після народження сина лише погарнішав. Тому, проводжаючи, сказала: “Не симулювати, а сьогодні влаштувати чоловікові свято!”. Але про це чоловік так і не дізнався.
“Це все твої гормони…”
До слова, з чоловіком усі проблеми починаються після народження дитини. Навіть якщо перед цим ви прожили з ним душа в душу 5-10 років, то після пологів ідилія закінчиться. У вас виявляться різні погляди на таке (потрібне підкреслити): сповивати/не сповивати, годувати грудьми/сумішшю, у який садок записувати, до яких бабусь/дідусів відвозити на цих вихідних, купувати/не купувати ходунки і так до безкінечності. А головним аргументом стане: “Завтра поговоримо! Це все твої гормони…”.
“Обов’язково приїду наступного тижня”
Після народження дитини можна забути про своїх приятельок і подруг. Вони працюватимуть, ходитимуть у кіно, на побачення, на виставки, в ресторани, але доїхати до вас, щоб дві години потримати на руках дитину, від якої ви вже озвіріли, не зможуть. Вірніше, повідомлять телефоном, що обов’язково приїдуть наступного тижня… Але забудуть, трапиться форс-мажор, поїдуть у відпустку тощо. Я такі обіцянки колекціоную, вже з десяток набралося за останні місяці. І звинувачувати їх, звичайно, не можна. Ми-то у відпустці сидимо, а вони зайняті життям.
“Ти погано стараєшся!”
Я, наприклад, погано намагалася годувати грудьми. Молока не вистачало, дитина втрачала у вазі, я нервувала, щогодини пила чай із молоком, їла волоські горіхи, але нічого не змінювалося. Бабусі, дідусі й чоловік дивилися із осудом: “Їж більше, годуй частіше! У нас усі молочні були”. Я нервувала сильніше, молоко зникало. Коли в будинку з’явилася банка з сумішшю, я була морально виснажена і розтоптана почуттям провини. А раніше в пологовому будинку, на мої спроби сповити дитину, медсестра обурювалася на всю палату: “Криворука! Чим тільки займалася в декреті?”. Сказати їй, що я працювала 39 тижнів і 2 дні, а в ніч народила, у мене язик не повернувся. Все одно вирішила б, що я погано старалася.
“Ти маєш чудовий вигляд!”
Що, вибачте? Тобто ви вважаєте мою зайву вагу, розтяжки на животі, блідий колір обличчя і свіжі зморшки під очима чудовою формою? Тоді у вас просто немає смаку. Я щодня спостерігаю фотографії новоспечених мам у стрічках моїх соціальних мереж. Під кожною фотографією десятки коментарів про те, яка ж мама гарненька. А в мене сверблять руки написати: “Дівчатка! Хороші ви мої! Я знаю вас давно, до пологів ви були такі доглянуті, такі красуні, а зараз мені хочеться просто обійняти вас і плакати, такі ви втомлені”. І це не в образу буде сказано. Мені самій хочеться, щоб чоловік прийшов після роботи і сказав: “Дорога! Ти така втомлена, давай я тобі масаж зроблю, вина наллю!”. А не традиційне: “Ти маєш чудовий вигляд!”, коли я від недосипу вже кути збиваю.
“Подивися на його посмішку! Заради цього варто жити і радіти”
Я дивлюся на його посмішку. Посміхаюся у відповідь. Але це не замінить мені гарячий чай з лимоном, спокійний ранок без поспіху, поїздку в Австралію, пристрасний секс на кухонному столі, вихідні за переглядом “Гри престолів”, зустріч із подругами, нараду на роботі, новий проєкт…
Я шалено люблю свого сина, але я жива. І не тільки мама. Але всі забули про це. І вирішили, що раз народила, то нема чого й скаржитися. А як же нам тоді жити, мамам у декреті?