Ще 10 років тому я з гордістю називала себе “вільною від дітей”. І не розуміла, чим материнство так приваблює жінок. Але настав момент, коли мені довелось сильно пошкодувати про своє рішення.
Зараз мені 47 років, у мене немає ні коханої людини поруч, ні дітей. Я хочу чесно розповісти, як це – жити без сім’ї в такому віці. Можливо, це допоможе комусь уникнути моїх помилок, яких я не розуміла в молодості.
Самотність почала дуже лякати
Раніше я не вірила, що в сучасному світі людина може почувати себе самотньо. Стільки всього ж цікавого навколо, завжди знайдеш чим себе заняти. В 30+ років це дійсно працювало, але коли тобі майже 50, хочеться не подорожей чи походів в ресторани, а спокою і сімейного затишку.
Кожного ранку я прокидаюсь одна. Мені немає кому просто зателефонувати, запитати, як справи. Я гостро відчуваю відсутність близьких людей навколо. Так, у мене є родичі, але у них свої сім’ї та клопоти. І живуть далеко.
Кар’єра набридла
Раніше успіхи в роботі приносили велику радість. А тепер я не розумію, для чого все це було. Нема з ким розділити щастя і успіх.
Я купила гарну простору квартиру, але живу в ній одна. Мені набридла моя кар’єра, в ній немає особливого сенсу. Частину доходу я витрачаю на благодійність, і лише це приносить мені радість. Я дуже хочу піклуватись про когось і розумію, що з мене вийшла б чудова мама. Та народити вже не можу.
В подруг дорослі сини і дочки, а в мене нікого нема
Час від часу я дивлюсь сторінки своїх знайомих. Там багато фото їх уже дорослих синів і дочок. І, знаєте, щасливіших людей я не бачила. У моїх подруг просто світяться очі від радості, коли вони стоять поруч з красунями-дочками чи синами. Їм дійсно є чим пишатись і заради кого жити.
Мені шкода, що я обділена таким щастям. І в цьому винна лише я одна – треба було вчасно переступити через свою гордість. Та час не повернеш назад.
Я перестала довіряти людям
Ще одна проблема 47-річної чайлдфрі – я перестала довіряти людям, в тому числі чоловікам. Здається, що всі хочуть отримати від мене якусь вигоду, я не вірю в щирі наміри. Боюсь, що скоро взагалі заховаюсь від світу з такими поглядами, і це дуже засмучує.
Я гостро відчуваю, що старію
Зараз мені смішно, але в 30 років я наївно вірила, що не постарію. Так, змінюсь трошки, але залишатимусь молодою і привабливою, бо я не народжувала.
Тому мені нелегко дивитись на себе в дзеркало і розуміти, що я помітно постаріла. Так як всі жінки, і не важливо, є у них діти чи нема. Я не можу змиритись з тим, що виглядаю майже на 50. На мене вже мало коли звертають увагу чоловіки. А поряд немає нікого, хто скаже, що я красива, що любить мене такою, якою я є.
Друзів стає все менше
Все-таки, сімейні люди віддають перевагу дружбі з такими ж сімейними людьми. В них є багато спільних справ, інтересів.
Всі мої подруги мають родину. Ми спілкуємось дедалі рідше, бо у них просто не вистачає на мене часу. Можливо, їм зі мною не цікаво – чесно кажучи, іноді я не знаю, що їм розповісти. Моє життя стало сумним.
На мене дивляться зі співчуттям
Останнім часом мені так здається. Дуже дивно на мене почали дивитися – навіть продавчиня в магазині дає мені чек з якимось сумом в очах. Наче співчувають мені, що майже в 50 років я живу одна, без чоловіка і дітей. Поряд лише улюблена собака. Я вже сама собі не мила.
Народжувати дітей чи ні повинна вирішувати лише жінка. Так, деякі чайлдфрі не шкодують про свій вибір. А інші розуміють, що зробили велику помилку, яку вже неможливо виправити.