Героїні нашої історії мріяла самостійно народити дитину, але їй робили eкстрeний кeсaрів рoзтин. Минуло півроку, а вона досі вважає, що могла б “краще постаратися”.
“Я з багатодітної сім’ї – у мене є три старші сестри. Вони вже самі мами і не один раз. Бездітною до минулого року залишалася тільки я.
У нас у родині взагалі всі народжували легко і швидко. Навіть пишалися цим: мама завжди жартувала – наше завдання подолати демографічну кризу.
А я спочатку не могла завагітніти. Потім дуже важко переносила токсикоз, двічі лежала на збереженні.
Далі вагітність була, як за підручником. У мене було повно сил, упевненості в собі. Лікарка казала, що все йде добре, я налаштувалася народжувати самостійно, показань до кeсaревого не було жодних.
Але закінчився вже сороковий тиждень, почався 41-й, а переймів так і не було. На той час у мене вже був укладений контракт із пологовим будинком, куди я і лягла на допологове відділення.
Там я пролежала ще тиждень. Лікарі вже говорили про стимуляцію, як почалися перейми. Дуже слабкі, але мене перевели в пологове відділення з розкриттям у палець. Я ходила, дихала… але родова діяльність не посилювалася. Мені постійно робили КТГ і в якийсь момент сказали, що тягнути довше не можна – треба робити кeсaрів.
Я просила почекати ще трохи. Але почула жорстку відповідь: без проблем, тоді ви просто народите мepтву дuтuну.
Я не знаю, наскільки етично це було на той момент з боку лікарів, я розумію, що їм потрібно було “опустити мене на землю”. Але поки мене везли в операційну, я думала тільки про те, що позбавила і свого первістка, і себе саму чогось дуже важливого, необхідного нам обом.
На щастя, ми встигли. Моє малятко зараз разом зі мною. Так, є проблеми, пов’язані з гіпоксією під час пологів, але все можна виправити.
І все ж мене досі мучить почуття провини. Я аналізую свою вагітність, свою поведінку в пологовому будинку. І думаю: що я зробила не так, чому не змогла народити сама? Чому я виявилася настільки неповноцінною як жінка і як мати?
Ще й мама… не скажу, що підливає масла у вогонь, але іноді таке скаже, що хочеться її виштовхати з дому. Я їй розповідаю, наприклад, що сказав невролог, а вона коментує: “Так, звісно, у кесарят більше проблем”.
І на майданчик я останнім часом намагаюся не ходити. Там матусі вже подружилися до стадії “розкажи про пологи”. І мені так завидно стає, як хто-небудь розповідає про перейми, самі пологи та інше. А коли скаржаться, я прям злюся. Думаю, дурепа, не розумієш ти свого щастя.
До пологів я думала, що у мене буде велика сім’я, мінімум троє дітей. Дуже хотіла погодків. А тепер я боюся взагалі навіть думати про нову вагітність. І як перебороти в собі страх і почуття провини – не знаю”.
Читайте також: “Не одна сатана: вчені довели, що шлюб з роками роз’єднує подружжя“