Зараз дуже популярним став термін “досить хороші батьки”, тобто не ідеальні – таких просто не буває. Користувачі відправивши дорослих дітей у самостійне життя, вирішили відрефлексувати свій батьківський досвід і обговорити, що вони робили неідеально. А записали найяскравіші зізнання.
Коли мої діти навчалися в початковій школі, я не дозволяв їм ходити в гості до однокласників. Я не довіряв іншим батькам, тільки собі, мені здавалося, що під наглядом чужих дорослих моїм дітям може загрожувати небезпека. Не дивно, що в старшій школі в них зовсім не було близьких друзів. І донині вони до певної міри одинаки. Я повністю звинувачую себе в цьому і дуже шкодую.
Я ніколи не дозволяла дітям самостійно прати свої речі. У 24 роки вони вперше запитали в мене, як запускається пральна машинка.
Я виросла в суворій родині. Тому також виховувала своїх дітей. Зі старшим я була дуже жорстокою. Потім взяла консультацію психолога і зрозуміла, що є й інші шляхи виховання.
На жаль, мій маятник батьківства хитнувся занадто кардинально: я стала надто поблажливою до молодших дітей.
Якби в мене була можливість щось виправити, я б спочатку проконсультувалася з фахівцями, витратила б час на підготовку до батьківства і тільки потім завела дітей.
Моя старша дитина не вміла плавати приблизно до 9 чи 10 років. Нічого поганого не сталося. Але якби мені довелося щось виправити у своєму батьківстві, я б безумовно змусив її навчитися плавати раніше.
Найбільше я шкодую про те, що багато пив, поки мої діти були маленькими.
Я, як і багато інших батьків, хотів відправити свою дитину до психолога, але не зробив цього. “Усі підлітки примхливі, вони переростуть це”, – говорили ми. Зараз я вважаю, що було б краще поговорити з психологом про різні стратегії виховання, з чогось моя дитина так і “не виросла”.
Моя колишня дружина і мати моїх двох дітей усе дитинство застосовувала до нас трьох психологічне і фізичне насильство, це було нестерпно. Краще б я розлучився з нею набагато раніше і позбавив батьківських прав, не потрібно було це терпіти. Дочка і син серйозно страждають від наслідків жорстокого поводження досі, хоча вони вже дорослі.
Я усиновив двох дітей, будучи батьком-одинаком. У моїх дітей було багато проблем, впоратися з якими було дуже складно. Я був би кращим батьком, якби більше дбав про себе і своє ментальне здоров’я, а не тільки про дітей.
Моя вже доросла дитина досі не вміє ризикувати або старанніше працювати над тим, що в неї не виходить. Я думаю, що це моя вина. Я вважав, що вона “якось сама” навчиться цього, вибудує стосунки в соціумі, зовсім не говорив із нею про це і ніяк не допомагав.
До вечора я часто бував дуже виснажений, тому просто хотів, щоб мої діти якомога швидше лягли спати. Я ніколи не читав їм перед сном, про що дуже шкодую. Бачу у фільмах, як батько читає дітям книжки на ніч, і серце стискається від почуття провини.
Я шкодую, що багато чого робив сам, бо так було швидше. Тепер моя 18-річна дитина майже завжди в горизонтальному положенні й нікуди не поспішає.