Знаєте, скільки на жіночих форумах обговорень, присвячених безцеремонній поведінці свекрухи? Я ось знаю. Я сама в них брала участь.
Моя свекруха обожнює повчити життя. Напевно, в чомусь я її зрозумію, коли мій син виросте і одружиться. Але поводитися по-хамськи точно не буду! Іноді доводиться відповідати їй досить жорстко. Ось 5 моїх знахідок.
“Ні, тому що…”
Є в українській мові коротке, просте і зрозуміле слово “ні”. І в кожної людини є право ним користуватися, коли вона чує непрохані поради.
Якщо свекруха – більш-менш адекватна людина, можна обґрунтувати свою точку зору, сказавши щось на кшталт “Я вас зрозуміла, але…” або “Я так не думаю”, а потім навести аргументи.
Моя свекруха в кожен свій візит намагалася натягнути на маленького онука шапочку і шкарпетки.
Йому ж холодно! Застудите дитину! Як тобі її не шкода! – голосила вона.
От що тут зробиш? Добра ж людина бажає. Довелося довго і нудно пояснювати свою позицію, помахуючи томиком Комаровського. Поступово я відстояла право на те, щоб самій вирішувати, скільки кофт надягати на свою дитину.
“Заздрити потрібно мовчки”
А ще я після пологів значно схудла. Стрес, недосип, дієта матері-годувальниці… Чомусь свекрусі здалося, що це прекрасний привід для жартів. Ні-ні, та й підколе: то я “глист у скафандрі”, то згадає, що “чоловік не собака, на кістки не кидається”… І головне, все з посмішкою, начебто гумор такий.
Одного разу я не витримала і відповіла: “Заздрити треба мовчки!” Теж ніби як жартома. Тільки чомусь свекрусі було не дуже смішно. Зате підколки припинилися.
“Чоловік обирає жінку, схожу на матір”
Особливо мене дратують коментарі свекрухи з приводу побуту. То скаже, що кулінарія – не мій коник: суп пересолила. То ляпне, що вдома в нас гірше, ніж у свинарнику – не кожна свиня погодиться зайти. То вичитує, що я чоловікові якось різко відповіла (чоловіка при цьому нічого не бентежить). Загалом, вічно я якась не така.
Відповісти “На себе подивися!” – якось нерозумно, по-дитячому. Я довго думала і знайшла гарний варіант: “Психологи вважають, що чоловік вибирає жінку, схожу на матір!” За змістом те саме, а як витончено звучить!
“Не варто рівняти всіх по собі”
А одного разу ми взагалі всерйоз посварилися. Головне, привід був якийсь дріб’язковий – щось я знову зробила не так і отримала коментар з приводу кривизни своїх рук. Слово за слово, завелися.
Та ти нервова, тобі взагалі до психолога треба! – заявляє свекруха.
Дякую за пораду, – відповідаю, – але всіх по собі рівняти не потрібно!
Та що з тобою говорити, – махнула рукою свекруха, але пішла. А я того й домагалася.
“Прощайся з бабусею добре, синку. Ми тепер сюди довго не приїдемо”
Найгірше – коли свекруха починає виховувати онука. Хоч як натякай, що свою дитину вона вже виростила, ні-ні, та й проявить самодіяльність.
Ми не даємо синові кіндери та інші хімічні солодощі. Що потрібно зробити, коли онук приїжджає в гості до бабусі? Правильно, з порога сунути йому чупа-чупс!
Ми обмежуємо сина в часі перегляду мультиків. Нічого, онучку, бабуся тебе побалує – хоч весь день сиди перед екраном!
Ми дозволяємо синові висловити емоції, якщо йому щось не можна. У дусі “Ти засмучений, можеш поплакати, але печиво ми їмо тільки після супу, такі в нас правила”. Що ж робить бабуся? Виконує будь-які примхи і хіба що на голові не ходить, аби онук не засмучувався.
А хто потім лікує алергію і заспокоює перезбуджену дитину? Ну, явно не моя свекруха. А оскільки пояснення до неї не доходили, я застосувала важку артилерію. Прощаючись після чергового візиту, кажу синові:
Ну, Іванко, попрощайся з бабусею як слід. Ми, напевно, сюди нескоро приїдемо. Можливо, коли тобі років 16 буде.
Свекруха, звісно, образилася. Але посил зрозуміла, і тепер хоча б іноді запитує, чи можна онукові те-то й те-то.
А як у вас стосунки зі свекрухою? Худий мир чи хороша війна?
Читайте також: “5 міфів про виховання, які нав’язані вам суспільством, але в них правди немає“