Мама – твоя найближча і найрідніша людина, це аксіома. А отже, ніхто не впливає на тебе так сильно, як вона. Навіть якщо ти давним-давно виросла. Психотерапевт Адріана Літо розповідає, як материнські настанови лунають у нашій голові і до чого призводить ситуація, в якій ми слухаємося цього голосу.
Для початку хотілося б сказати, що далеко не все в нашому житті визначають мами ((або тата, або бабусі): на нас також впливають середовище, мова, генетика і наш власний вибір. Проте роки, проведені разом із найближчою людиною (і в багатьох із нас це не мама, а бабуся), накладають свій відбиток. Спробуймо побачити цей відбиток: що мами говорять нам і як на нас це впливає.
1. “Все або нічого” – багато хто, дуже багато хто з нас стикався протягом усього дитинства з тотальним знеціненням усього і вся. “Ти зробила математику? А чому тільки математику?”, “Ти вивчила гаму? А чому не весь нотний зошит?”, “Пробігла один раз швидше за всіх? Наступного разу напевно не зможеш, та й суперники були слабкі”, “Виграла олімпіаду? Так то регіональна, не рахується”. Такий варіант привчає людину думати, що поки вона не досягла всього, абсолютно всього, вона невдаха. Вона може мати чудовий вигляд, у неї може бути чудова робота, чудовий партнер, суперздоров’я, але ось повз неї проїхала інша дівчина на трохи дорожчій машині – і всі досягнення з хлопком зникли.
Як допомогти собі в цьому? Цінувати не тільки результат (і тим більше не зводити все своє життя до “галочки” за одним параметром), а й процес, свої зусилля і свій шлях.
2. “Вічно ти так!” – часто мами екстраполювали якусь ситуацію, нібито вона повторюється щодня. Порвала сукню на прогулянці? – “Вічно ти нічого не бережеш”. Пропустила один день у школі? – “Господи, чому ти не хочеш вчитися!”. Отримала четвірку? – “Пішла по похилій”. Будь-яке незначне погіршення ситуації сприймалося як катастрофа й обраний шлях у пекло. А дитина потім думає, що вона ні з чим не може впоратися і приречена на невдачі. Як із цим справлятися? Пам’ятати, що ми щодня робимо вибір, і кожен день – новий. І на кожне наше невдале рішення або вчинок зазвичай є кілька вдалих.
3. “Ну що ти за покарання?” – напевно ви це чули. Мами і бабусі немов не бачать, що перед ними здорова, адекватна, цілком звичайна або навіть незвичайна в хорошому сенсі дитина: без серйозних проблем і труднощів. Але всі плюси немов зникають із батьківської пам’яті – залишаються тільки проблеми: порвані штани, невдало написані контрольні, образливі фрази. У результаті дитина вважає себе невдахою, незграбною, дурною, незграбною або соромною. Як боротися з цим? Просто пам’ятати, що бути звичайною, не дуже хворобливою людиною зі збереженим мозком і середньою зарплатою – це вже не так уже й погано. А якщо у вас бувають хороші дні, то ви точно не покарання і не катастрофа. Хіба що в очах батьків.
4. “Ти вся в татуся!” або “Ти не моя донька!” – доволі страшні речі відбуваються, коли батьки відмовляються приймати свою дитину, перебільшують її негативні сторони, та ще й приписують їх іншому члену сім’ї (часто тому, кого не дуже любить або відкидає). Часто це призводить до того, що ми відмовляємося від якихось рис у собі або вважаємо їх автоматично поганими. Як собі допомогти? По-перше, пам’ятати, що нормально бути схожим на своїх родичів, і кожна якість, якщо її застосувати правильно, може бути позитивною. А по-друге, що відмова батьків від дитини в якійсь, загалом нормальній ситуації (наприклад, якщо дитина обрала роботу до душі чи партнера за симпатією) – це зазвичай ознака того, що батьки з чимось не вміють мати справу, тобто – їхні труднощі.
5. “Ти моєї смepті хочеш” або “Ти мене ненавидиш!” – як правило, у дитячій голові це перетворюється на “Я погана” і на негативну самооцінку. Але насправді діти такого хочуть тільки в тих випадках, якщо їх уже ґрунтовно дістали. Найімовірніше, це проекція і перевернуте “Я на тебе злюся!”. Але ж хороша мати не може злитися на дитину! І тому її злість і образа перетворюються на загрозу, яку нібито озвучує дитина. Як від цього захиститися? Проговорити собі: “Просто моя мама зараз на мене дуже зла, але їй не хочеться бути поганою, тому вона робить поганою мене”.
6. “У мене через тебе iнфaркт буде” або “А про нас ти подумала?” – постійна культивація провини. Дитина купила собі сукню на перші зароблені гроші? А повинна була маму в кафе зводити! Дитина пішла гуляти з друзями після школи? А повинна була у квартирі прибрати! Дитина дивиться телевізор після школи? А повинна вчити німецьку! Так формується нескінченна вина і відчуття, що ти не можеш відпочити або порадіти. Тут можна допомогти собі тим, що нормально жити не злочин, а якщо хтось через це страждає – це його особистий вибір. Важливо пам’ятати й те, що в житті має бути місце для різних активностей, а не тільки для нескінченної ефективності або служіння іншим.
7. “Ти маєш бути першою!”, “Не можна програвати”, “Дівчатка так себе не поводять!” – зазвичай життя дівчинки супроводжує мільярд заборон і законів, часто суперечливих або навіть зовсім божевільних. Нескінченні “я повинна”, “це мій обов’язок” або “мені не можна”. Дуже допомагає пошук більш м’якого еквівалента: “Мені хотілося б”, “Я постараюся” або “Я не впевнена, що мені варто”. Це допомагає більше слухати себе і менше жити за правилами, які придумані в минулому для нікому не відомих людей.
8. “Ти з глузду з’їхала таке вдягати?”, “Куди ти так зібралася?”, “Що за нісенітницю ти читаєш?” – багато мам постійно критикували вибір дитини так часто, що нічого іншого від них уже не чекають. Зазвичай у голові у батьків є гарна ідея: пробувати виправити те, що здається загрозливим, поганим або неправильним. Однак якщо дитині не казати, що вона щось зробила добре і не питати дозволу на оцінку, то зрештою виростає величезна невпевненість у собі або лють на батька, який починає сприйматися не як фігура, що допомагає, а як загроза.
9. “Це занадто дорого!”, “У нас немає таких грошей”, “Тобі гроші стегно палять?”, “Ти не розумієш, скільки це коштує?” – досить багато хто з нас виріс в умовах дефіциту, і думка про те, що потрібно економити, що нічого не можна дозволити, прописана в базових налаштуваннях. І навіть те, що цінності та ресурси могли змінитися за двадцять років і якісь речі вже не такі вже й дорогі та рідкісні (наприклад, банка червоної ікри, яка зараз може коштувати дешевше за хорошу шоколадку), відчуття, що це не можна або дорого, може зберігатися. Часом має сенс перевіряти ще раз, чи так мало в нас ресурсів, можливо, якихось уже додалося і можна не тримати себе в постійній економії. До речі, відчуття сильного стресу в плані фінансів сприяє імпульсивним і дивним покупкам.
10. “Тобі треба схуднути”, “Ти жахливо набрала вагу!”, “Що ж ти так схудла?”, “Шкіра та кістки!”, “Боже, який у тебе живіт!”, “Втягни живіт!”, “Не сутулься!”, “Не жмурься”, “Навіщо ти постриглася?” – та інші висловлювання, що вельми не сприяють бодіпозитиву. Вони близькі до вже озвучених нам критичних зауважень, але стосуються зовнішності й тіла. Відомо, що мами (і не тільки мами, а й усі оточуючі) роблять зауваження з приводу зовнішності дівчаток набагато частіше, ніж з приводу екстер’єру чоловіків.
Через це більшість жінок незадоволені собою і вважають це невдоволення об’єктивним. На щастя, інші люди, як правило, не помічають наших “жовтих зубів”, “жахливих животів” і “невдалих вух”. Можна пробувати вчитися себе бачити чужими дружніми очима.
11. “Не забудь щотижня натирати корінь селери і прикладати до шиї”, “Як ти можеш це їсти?”, “Якщо в тебе температура, треба випити горілки з перцем і теплого пива”, “Чому ти не крутиш банки?”, “Не забудь зробити настоянку золотого вуса” – численні дивні рецепти, ритуали і звички. Деякі з них можуть бути не просто марними, а по-справжньому шкідливими, але буває дуже складно від них відмовитися, настільки вони в’їлися в голову.
12. “Ніхто тебе не полюбить”, “Ти нікому не потрібна”, “Залишишся сама”, “Не вийдеш заміж”, “Ніхто тебе не візьме”, “Краще поганенький, але свій” – та інша безмежна кількість стереотипів про те, що жіноча самотність – річ страшніше за родинне насильство, чоловіка-алкоголіка чи гравця, а то і за загрозу життю. Чомусь жінок постійно лякають тим, що вони залишаться наодинці з котом, хоча коти не були помічені за вбивством і розчленуванням господинь, а от чоловіки – були і неодноразово.
Саме цей соціальний тиск часто змушує жінку жити з абсолютно жахливими партнерами і є по-справжньому страшною спадщиною.
Якщо назбирати, більша частина того, що описано в статті, є інтроектом – псевдоаксіомою, засвоєною тоді, коли в дитини ще не було достатньо критики до того, що говорять близькі люди. Однак жоден інтроект не вартий страждань. Якщо щось із переліченого вище відгукується, можна ці псевдоаксіоми переписувати так, щоб жити з ними було зручно і приємно.
Читайте також: ““Не змогла народити сама – тепер живу з почуттям провини і заздрості””